суботу, 11 березня 2017 р.

Проект український посуд







Опішнянська кераміка





ПО ГОНЧАРНОМУ КРУГУ ОПІШНІ

Народні художні промисли в Україні є невід’ємною складовою української культури. Вони увібрали в себе риси притаманні окремим етнографічним регіонам країни. З покоління в покоління передавалися таємниці технічної та технологічної майстерності, вдосконалювалися прийоми обробки природних матеріалів. На території України здавна існує кілька центрів народних художніх промислів: Діхтярський, Опішнянський, Решетилівський, Косівський та інші. Промисли кожного з них є унікальним зразком декоративно- прикладного мистецтва. Селище Опішне називають гончарною столицею України, і не дарма, адже саме тут з давніх-давен процвітає гончарство – один із найдавніших видів народного ремесла. З історії відомо, що ще наприкінці XIX століття у багатьох повітових містах і селах Полтавщини відкрилися численні школи-майстерні. У 1894 р. була організована гончарна майстерня в Опішні, що вже тоді була відомою і популярною. За вироби опішнянських майстрів – жбани для узвару, кашники, макітри, глечики, барильця для вина, миски – на ярмарку платили вдвічі чи дорожче. На початку ХХ століття тут працювали близько тисячі гончарів. В опішнянському фігурному посуді раніше подавали до столу вино та інші напої. З часом такий посуд перетворився на декоративні предмети для інтер’єру. Скульптурному посуду можуть надавати форму бика, козла, коня, птиці, та найулюбленіші образи опішнянских майстрів – це баран і лев. Роблять також іграшки-свистульки, або зозулиці – коня, вершника, півня, баранчика, козла, оленя. Для розпису опішнянські майстри використовують кольорові глини- ангоби. Сформовані на гончарному крузі вироби спершу поливають рідкою глиною – червоною, коричневою, білою, яка створює рівномірний тон. Після другої просушки їх розписують за допомогою гумової груші з соломинкою на кінці, крізь яку ллється фарба [2, с. 85]. Опішнянський розпис – це, в основному, рослинний орнамент: квіти, грона, колоски, гілки у вигляді букетів та віночків. Теплі відтінки червоного та коричневого оживляють краплинки зеленого та синього. Світло-жовтий колір візерунка, виконаний природним кольором глини, на червоно-коричневому, білому або зеленому фоні, посилений контрастами голубого, темно-коричневого, яскраво-зеленого, синього або чорного і политий прозорою поливою – особливість опішнянських глиняних виробів. Але, на превеликий жаль, на даному етапі розвитку нашої держави спостерігається занепад творчих осередків народних промислів. Це зумовлено тим, що основна маса майстрів позбавлена робочих місць і соціального захисту, втрачені традиційні ринки збуту готової продукції, призупинена активна підготовка молодої зміни, фахівців, зникли школи майстерності. Тому охорона, відродження, збереження і розвиток народних художніх промислів стало одним із пріоритетних обов’язків молодої незалежної української держави [1, с. 47]. 8 листопада, 2010 р. був виданий Указ президента України про заходи щодо відродження традиційного народного мистецтва та народних художніх промислів в Україні. Він передбачає заснування щорічних грантів Президента України молодим майстрам народного мистецтва для створення і реалізації ними творчих проектів, стимулювання розвитку народних художніх промислів, а також покликаний вжити заходів щодо відновлення традиційних ринків збуту виробів цієї галузі. Список використаних джерел 1. Легенький Ю. Г. Від ремесла до творчості: збірник / упоряд. Ю. Г. Легенький. – К.: Час, 1990. – 152 с. Хохлова Е. Н. Современная керамика и народное гончарство / Хохлова.

Гончарство – одне з найдревніших і найшанованіших занять людства. На території України з’явилось орієнтовно з кінця мезолітичної доби, а свого розвитку досягло в добу трипільської культури.
Нині один з найбільших та найдавніших осередків виробництва гончарної кераміки в Україні - смт. Опішня на Полтавщині. Гончарну кераміку тут виготовляють із місцевого виду глини на гончарному колі. Вона має сіруватий колір, а при випалюванні набуває світло-жовтого відтінку. Кераміка проходить 40-денний цикл виготовлення.
Спочатку глину замішують на спеціальному обладнанні. За кілька днів майстер на гончарному крузі починає формувати виріб. Після ліплення глина тиждень сохне в природних умовах, без додаткового підігріву і вентиляції. Потім виріб випалюється у печі при температурі від 850 до 900 °C, після чого його глазурують або розмальовують, а потім ще раз випалюють при такій же температурі. Розписують вироби традиційно жінки. Для розпису використовують кольорові глини-ангоби.



Розпис - здебільшого орнамент з квітів, грон винограду, колосків, гілок із характерним поєднанням кольорів: синього, жовтого, червоного. До основних груп опішнянських виробів належать поливаний мальований посуд (горщики, глечики, миски, дзбанки); фігурний посуд (стилізовані зображення тварин); іграшки та дрібна скульптура, ліплена від руки.
Сучасні опішнянські керамічні вироби зберегли багате різноманіття форм, серед яких поряд з традиційними національними з'явився ряд нових - вази, декоративні блюда тощо. До речі, опішнянські гончарі створюють свої вироби без попередніх ескізів. Знання і навички, пов’язані з виготовленням опішнянської кераміки, передаються від покоління до покоління.

Опішнянські керамічні вироби – народні гончарні художні вироби з ангобной (глиняної) підглазурним розписом, що виробляються артелями-сім’ями в м. Опішня Полтавської області. Опішня здавна славилася своїми гончарними виробами, виготовлення яких розвивалося там завдяки великим покладам поблизу неї високоякісних глин. Розвиток сучасного промислу веде свій початок з XIX століття, коли більшість населення Опішні займалося виробництвом своєрідних декоративних глеків для вина з тулубом у формі бублика (куманці), фляг, діжок на ніжках (Барилів), баранців, мисок і іншого посуду; свистульок (глиняних іграшок) у вигляді фігурок тварин і пічних облицювальних плиток. Сучасні опішнянські керамічні вироби зберегли життєрадісний характер і багате різноманіття форм, серед яких поряд з традиційними національними з’явився ряд нових – вази, декоративні блюда і т. п. Декоративність і виразність опішнянських виробів пов’язана з їх розписом великим рослинним орнаментом, що поєднується з нескладними геометричними мотивами, без різких ламаних ліній, що мають пом’якшені часто округлі обриси. Квіти дуже умовні за формою, на одній гілці вони часто мають зовсім різний малюнок, характер їх близький до українських багатобарвних настінних розписів, техніка виконання надає їм певну специфічність.

 Опішнянська посуд має досить тонкий і гладкий червонувато-жовтий держак, порівняно невелика вага по відношенню до її розмірами, чисту обробку. Колір черепка пояснюється тим, що головною складовою частиною маси, з якої виконується посуд, є світло-жовта пластична глина, в яку для її ущільнення і додання більшої міцності черепку додається 25 – 30% темно-коричневої глини. Господарська посуд і скульптурні судини формуються на ножних гончарних колах вручну (витягуються з грудки глини), деякі дрібні приставні частини (ручки, носики, підставки) відтискають в гіпсових формах, а потім прикріплюються рідкою глиною – шлікером. Розпис виконується кольоровими ангобами, приготованими з місцевої білої глини з невеликими додаваннями в неї крейди, каоліну, піску та відповідних оксидів металів, які надають ангобу той чи інший колір. Червоний, жовтий, вишневий, темно-коричневий, чорний, ангоби приготовляются з місцевої червоної і жовтої глини з добавками відповідних барвників. Розпис виходить трохи рельєфним, виступає над фоном виробу, завдяки накладанню великої кількості густих ангобів.
Розпис на виробах виконують жінки, майстерність яких передається з покоління в покоління; виконані на папері, однак вони не сковують творчість майстринь: ніхто не копіює зразків, і розпис виконується в нескінченній безлічі варіантів. Її наносять на поверхню підсохлих, але ще не обпалених виробів, без будь-якої попередньої розмітки або припороха, прямо кольоровим ангобом, за допомогою гумової груші, в кінець якої вставлений шматочок соломи, що дає можливість отримувати тонкі лінії.

 Спочатку майстриня ставить виріб на гончарний круг і, повільно обертаючи його, завдає горизонтальні, прямі і хвилясті смуги різної ширини. Потім, тримаючи виріб на коліні, вона малює контурний візерунок, починаючи з самих великих елементів, які організовують всю композицію і визначають її основні осі, спрямованість руху масштаб. Одночасно враховується поєднання кольорів, так як майстриня у відповідності зі своєю фантазією виконує різні частини малюнка ангобами різного кольору. Після закінчення нанесення контурного малюнка, його розфарбовують, деякі елементи контуру суцільно заповнюють одним кольором, в інших дається орнаментальна оброблення. Великі кольорові плями з’єднуються зображенням стебел, трав, листочків, які допомагають урівноважити всю композицію, надають їй цілісність і закінченість. Труднощі виконання розпису полягають в тому, що справжній колір ангоба виявляється під глазур’ю лише після випалу. Майстриня, малюючи, повинна подумки уявити собі, яким буде колорит готових виробів. Особливим видом прикраси посуду кольоровими ангобами є флендровка, яка виконується головним чином на мисках і являє собою візерунки з поєднання горизонтальних і вертикальних ліній і плям на тлі черепка природного кольору або ангобірованного. Виконується рідким ангобом. Після розпису вироби покриваються безбарвною глазур’ю і обпікаються. Деякі види посуду не прикрашають розписом, а суцільно поливають кольоровою глазур’ю – коричневої (марганцевої) і зеленою (мідної).
Свистульки ліплять вручну і розписують так само, як і посуд, тільки більш дрібним і простим орнаментом.

 Найбільш поширені мотиви – горох, листочки, смужки. Розпис підкреслює умовний характер фігурок. Скульптурна форма свистульок вирішується дуже узагальнено. Згладжена поверхня не моделюється: роги, крила виліплюються окремо і прикріплюються до тулубу, яке ліплять разом з ногами і головою на круглій паличці, для того, щоб свистулька всередині залишалася полою. Незважаючи на умовність форми та розпису фігурок, вони дуже конкретні і зображують не фантастичні істоти, а тварин, що існують в дійсності.






















Справжні спортсмени














Ми снідаємо




















Ми на прогулянці









Осіння розвага







Колісніченко Наталія Миколаївна,

вихователь,

кваліфікаційна категорія: «спеціаліст вищої категорії».

Педагогічний стаж – 16 років. 



              Моє кредо -  «Дитинство – це найважливіший і найприголомшливіший
 час в житті людини»,  С. Бодров.

Моє захоплення (хобі) -  література, музика, фотографія.


Тема, за якою я працюю,  -  «Блочно-тематична організація навчально- виховного процесу на засадах інтеграції».